Члени підпільної організації «Залізничник» в часи окупації запобігали вивезенню молоді, худоби, зернових до Німеччини, визволяли з ешелонів військовополонених, лікували їх, переховували з подальшим працевлаштуванням. Підпільники добували розвіддані, організовували диверсії на залізниці, в селах району та за його межами. Ними були знищені найжорстокіші офіцери, коменданти, поліцаї, старости.
Активна діяльність організації значно підривала сили нацистів, тож згодом розпочалась робота по виявленню підпільників. Проводилися жорстокі допити та катування. В результаті доносу було арештовано начальника паровозного депо Івана Івановича Сєрбіна та спеціаліста-електромеханіка дистанції сигналізації і зв’язку Григорія Михайловича Кондрацького. 31 січня 1942 року патріотів-залізничників було привселюдно страчено на центральній площі міста. Свідками цього жахливого видовища було зігнане силоміць населення з міста та сусідніх сіл, в тому числі, вагітні дружини Сєрбіна та Кондрацького. Сьогодні на цьому місці встановлено обеліск.
Ось як про страту підпільників розповідає краєзнавець Леонід Кривов.
31 січня приблизно о 10 чи 11 годині ранку в 25-тиградусний мороз було зігнане населення Козятина і навколишніх сіл на центральну площу для публічної страти двох залізничників Івана Сєрбіна та Григорія Кондрацького. Їх привезли на підводі після двотижневих тортур, геть знесилених, скалічених і хотіли примусити встати та піти до шибениці. Та молоді чоловіки після нелюдських знущань не змогли навіть підвестися, тому їх потягли поліцаї волоком. Смерть, як пізніше стало відомо, членів підпільної організації «Залізничник» стала одним із найжахливіших видовищ в житті міста під час німецько-фашистської окупації. Свідками її були не лише близько 3 тисяч людей, а і обидві вагітні дружини підпільників Ірина та Надія. Після баченого і усього пережитого дружина Івана Сєрбіна Ірина народила молодшого сина Миколу через 2 тижня після смерті батька, а Надія через 7 місяців - сина Володимира.
Український шеф депо, машиніст Іван Сєрбін, болгарин за походженням, 1915 року народження, уродженець села Земіново Одеської області приїхав в Козятин для навчання в фабрично-заводському училищі, отримав спеціальність водія потягів, був чудовий, компетентний фахівець справи, веселун, гарно грав на струнних інструментах. У період фашистської окупації, на пропозицію керівника Козятинського підпілля Івана Попова (псевдонім «Анатолій Доля») став членом підпільної організації «Залізничник» і допомагав чинити супротив окупантам, виводити із ладу паровози, деповське поворотне коло, розвішував листівки з правдивою інформацією з фронтів, закликав не вірити владі.
Григорій Кондрацький – із родини розкуркулених радянською владою хазяїв. Народився в селі Повелки на Житомирщині у 1912 році. Батько Михайло – володар власноруч побудованого млина та кам’яного будинку, вимушений був з дітьми після вигнання шукати інших заробітків, щоб прокормити родину. Влаштувався на ст. Бровки ковалем-слюсарем по ремонту вагонів. У 1938 році родина переїхала до Козятина. Син Григорій – кремезний, статний чоловік, служив з 1933 року в армії, закінчив полкову Жмеринську школу, займався радіотехнікою, оволодів спеціальністю радіотелефоніст. Працював у паровозному депо. Був призваний вдруге до лав армії у 1940 році. Під час Другої світової війни у серпні - вересні 1941 року потрапив в оточення під Києвом, а потім у полон, звідки втік та повернувся в Козятин. Влаштувавшись на роботу, познайомився з Сєрбіним. Таємно прослуховували радіоприймач, котрий склав із деталей Кондрацький. За цим їх і застали окупанти після доносу і саме за це були страчені окупаційною владою.
Страта Сербіна та Кондрацького пожвавила діяльність підпільників, які помстилися окупантам, вбивши німецького керівника депо.
