Історія

Повертаючись до історії міста Кожен рік, святкуючи День міста, ми повертаємось подумки до дати його виникнення та заснування, до причин, які зумовили його появу на географічній карті Російської імперії, пізніше на карті Радянського Союзу і на сучасній карті України. В свій час були навіть думки й спроби зробити його старішим. Ми , архівісти, вивчаючи першоджерела з впевненістю можнемо сказати, що наше місто ще дуже молоде. У багатьох публікаціях про історичне минуле місто читаємо про те, що воно засновано в І третині ХVІІІ століття і що розвиток Козятина обумовився Будівництвом Києво –Балтської залізниці. Так, наше місто бере початок з будівництва Києво –Балтської залізниці , але це будівництво розпочалося в травні 1868 року. А це ІІ половина ХІХ століття. Тому ті , що стверджують про інше - самі собі протирічать. В липні 1870 року було споруджено потужну, як на ті часи, станцію і закладено робітниче селище. На мою думку, саме цю дату можна вважати вихідною в історії міста Козятина, тому що його поява пов’язана саме з історією будівництва Південно –Західної залізниці. А в 1874 році йому присвоєно юридичний статус - містечка. Тому дату 7 липня 1874 року можна вважати офіційною датою народження міста. Архівні документи стверджують, що до цього часу не існувало міста, та й документів, які б підтверджували його історію в природі не існує. В публікаціях, які виходили про історію виникнення міста і датуються до ІІ половини ХІХ століття, ми можемо говорити лише в контексті походження назви міста. Тому що однозначно ця назва походить від назви села Козятина, яке має велику і давню історію. І коли ми читаємо про історію міста козацької доби Руїни, тощо , то це йде мова про історію Козятинщини, про історію Козятинського краю, про історію села Козятина. В довіднику Південно Західної залізниці за 1898 р. знаходимо цьому підтвердження: До постройки железной дороги окрестности Казатина были местностью пустынной, с редким населением, а само место, занимаемое ныне станциею и станционными сооружениями, представляло из себя болотистую площадь совершенно негодную для обработки.” Підтвердженням цьому є майже щорічні стихійні підтоплення, від яких потерпає населення міста. В географічному словнику Королівства Польського та інших слов”янських країв, який був виданий у Варшаві т. 4 за 1883р. читаємо: «Козятин – головна станція Києво –Брестської залізниці (між Чорнорудкою і Бердичевом ); тут сходяться три лінії : з Одеси (Козятин є найвищим пунктом цієї дороги), Києва і Бреста; 4 –та гілка затверджена і прокладається в напрямку до Махаринецького цукрозаводу , віддаленого на 8 верст. Експедиція поштова і телеграфічна. Майстерні для ремонту механізмів і вагонів. Містечко затверджене 7 липня 1874 року стараннями М.Васютинського, ярмарки відбуваються щотижня в четвер. В містечку нараховується 76 будинків , є синагога. В селі 196 садиб, церква зведена в 1853 р. , на місці старої; загалом землі 2818 десятин, в тому числі сільської 1308 десятин; церковної – 52 десятини, поміщицької, разом з лісом, 1458 десятин; сюди входить поміщицька земля, відведена під залізницю, близько 40 десятин. Жителів усього біля 3700, з них 450 католиків, біля 400 євреїв, решта православні.” Це мабуть один з перших документів, де згадується про містечко Козятин. Поміщик Васютинський , про якого йдеться мова в документі, був розумним, підприємливим, на відміну від більшості представників свого класу. Він розумів, що шляхове будівництво , це одне з найвигідніших напрямків вкладання свого капіталу. Шляхи сполучення, особливо залізничні , були головними артеріями, які зв”язували економічні регіони, забезпечували джерело існування та добробут для тих, хто проживав в даній місцевості. З першоджерела читаємо: “ Устройство здесь станции сразу обогатило все окрестное население и ныне район Казатина принадлежит к числу наиболее богатых местностей Киевской губернии.” Мудро поступали наші предки, які облаштовували свої поселення в найпригодніших для цього місцях. І як приклад тому, може служити частковий занепад навіть деяких міст Вінничини, які з”явилися набагато століть раніше і в свій час були високорозвиненими центрами цивілізації , як Шаргород , Ямпіль, Могилів –Подільський . І однією з головних причин, що сприяло цьому, була відсутність залізничних шляхів сполучення зокрема. Нажаль, цього розуміння бракує сучасним , так званим господарям. Географічне положення Козятина – як одного з найголовніших центрів залізничних сполучень (та й не тільки залізничних), потрібно вміло використовувати, як головний наш аргумент в господарський діяльності та зростанні його економічного розвитку . Це розуміли наші попередники, і це потрібно враховувати нам, повертаючись лицем до позитивного прикладу нашої історії. Думаю, що місцева влада, підприємці будуть рахувати цей козирний важель, знайдуть шляхи для його втілення. І в ХХІ столітті з”являться прізвища нових “Васютинських” , беручи на озброєння досвід вкладання капіталів. Історія довела, що його збільшення, як правило, відбувається коли вкладання здійснено в сферу виробництва та вмілого використання географічних умов, а сфера торгівлі – це вже річ похідна, тим паче “стихійні ринки”, “палаточні містечка”, навколо яких так багато галасу – річ тимчасова. Цікавим є те, що ні в одному довіднику Південно – Західної залізниці, які видавалися в кінці ХІХ на початку ХХ століття, не згадується місто Козятин, а тільки назва станція Козятин – вузлова. Ось наприклад: «...Далее, на 149 версте от Киева находится станция Казатин - едва ли не самая важная узловая станция Юго –Западных железных дорог с одним из лучших вокзалов всей русской рельсовой сети. Находясь на пути между Киевом и Одессой в пункте соединений железнодорожных линий, ведущих с одной стороны на Брест и Граево, а с другой – на Умань, Казатин является весьма оживленным центром , где господствует постоянное движение, где круглые сутки приходят и отходят поезда и беспрерывно сменяется суетящаяся и волнующаяся толпа пассажиров...” Про підтвердження Козятина як вузлової станціі читаємо: “ Козятин – буфетная станция по преимушеству; при существующем рассписании поездов остановки в Казатине приходяться во время зав трака, обеда или ужина. Казатинский вокзал, как уже сказано выше, один из лучних вокзалов русской рельсовой сети; он построен архитектором А.В.Кобелевым по проекту архитектора В.І.Куликовского. Здание вокзала расположено островом, то есть с обеих сторон его проложены рельсовые пути; это значительно усиливает пропускную способность станции и дает возможность одновременно принимать и отпускать несколько поездов, устраняя в то же время хождение пассажиров по путям. В железнодорожном отношении Казатин весьма важный центр; здесь находится основное депо и центр управления участка тяги, который по протяжению входящих в район его рельсовых путей, больше многих самостоятельных железных дорог; из железнодорожных сооружений заслуживает упоминания система механической централизации стрелок, сосредоточенная в девяти высоких башнях и устроенная по английской системе Сайкса. Число служащих на ст. Казатин в местном депо и мастерских достигает 5000 человек; столь значительное скопление лиц , стоящих у одного дела, связанных однородными интересами, общими нуждами и потребностями вызвало возникновение в Казатине железнодорожного народного училища, в котором обучается до 200 мальчиков и девочек, а затем постройку церкви…» В документах про історію Південно –Західної залізниці є інформація, що: «…Освещение помещений и станционных платформ и путей на большинстве станций дороги производилось керосиновыми лампами и фонарями. Электрическое освещение было лишь на станциях Киев, Казатин и Жмеринка. Для этих целей на станции Казатин использовались два паровых котла по 80 м кв. нагрева, 2 по 35 м кв. при 8 амп давления с пародинамомашинами: 2 по 75 квт, 2 по 27 квт, 2 по 18 квт каждая…» Що також підтверджує значення станції, яка відносилась до числа вузлових станцій. У 1883 році почала діяти нова залізнична лінія – Козятин – Погребище – Умань. В довіднику за 1894 р. знаходимо:” Через Казатин проходят железные дороги основних линий на Брест и Одесу и дополнительной – до Умани”. Це сприяло подальшому розвитку містечка. Цікаві матеріали з історії залізничної станції Козятин вміщені в “Иллюстрированом путеводителе по Юго – Западным казенным железным дорогам”, який вийшов у світ в 1899 році: » Казатин- большая узловая станция линии Киев – Одесса, служит исходным пунктом Уманской ветви. От Казатина рельсовый путь идет на восток, пересекая местность, известную под именем Киевской Украины. Это обширная равнина, пересеченная реками и речками, входящими в состав системы реки Днепра; богатая черноземная почва, здоровый умеренный климат делают эту местность одной из наиболее богатых частей Европейской России. Вдоль всей линии Уманской ветви расположен ряд сахарных заводов, и здесь вся сельскохозяйственная культура ведется, соображась с делом посева свекловицы . Что бы не говорилось и не писалось против громадных дивидентов, получаемых акционерами сахарных заводов, нельзя забывать, что это все частности, и что в общем сахарное производство имеет выдающее значение для нашего сельского хозяйства, что оно поддерживает наших земледельцев, несущих громадные убытки от падения цен на зерновые продукты, способствует улучшению сельскохозяйственной культуры и дает заработок многим десяткам тысяч рабочих, не отрывая их от земли и не превращая в фабричных, связь которых с землей окончательно прерывается…» Варто було б ще раз про це прочитати нашим законодавцям, які лобіюючи свої власні інтереси , а не інтереси України, щодо питання інтервенції цукру – сирцю чи то готового цукру , не підривали б по живому економічне підгрунтя наших сільгоспвиробників, та не знищували б цукрових заводів. В 90 – роках ХІХ століття Козятин став великою станцією. І той факт, що про містечко описується так детально в різних довідниках, які побачили світ в 90 –х роках ХІХ століття - ще раз підтверджує його стратегічне значення, як важливої вузлової станції в економічному розвитку Російської імперії . На сторінках 10 – го тому “Большой энциклопедии”. Словарь общественных сведений по всем отраслям знаний”, який вийшов у 1902 році, про наше місто писалося слідуюче: «.. Казатин , местечко Бердичевского уезда, Киевской губернии. В нем дворов –506, жителей 3505 ( 1715 мужчин и 1790 женщин), в 25 верстах от уездного города, Православная церковь, 2 еврейские молельни, 2 –х классное техническое железнодорожное училище, одна одноклассная народная министерская школа, 2 водяные мельницы, 6 ветряных, 6 кузниц,1 слесарня, 3 столярные заведения, 2 шапочных, 10 сапожных, 2 бондарских мастерских, 3 хлебопекарни, 1 больница, приемный покой , 2 врача, 3 фельдшера, 2 повивальных бабки, 2 аптеки, два погреба для продажи вин, 2 постоялых двора, 2 пивные лавки, 1 казенная винная лавка ,железнодорожное депо с 300 рабочими, один кирпичный завод, принадлежащий помещику М.Васютинскому, два заведения искусственных минеральных вод , еженедельные базары по четвергам ...» Любе місто починається з вулиць, які мають свою назву, визначають його самобутність та неповторність . Поява перших вулиць в Козятині датується останньою чвертю ХІХ століття. Їх було 3 головні: Вокзальна –(Леніна, - Червоноармійська – Леніна) , Поштова – (Лібкнехта – Грушевського) , Драгунська – (Червоноармійська - Леніна, - Червоноармійська). Що разом з провулками становило 12. Це ще один аргумент, який підтверджує вік нашого міста. А масова забудова міста розпочалася тільки в післявоєнний період , з забудови так званих земельних квадратів. Цю забудову здійснювали, як правило залізничники, але це вже інша тема. Тому, підводячи підсумок в історичному минулому Козятина, можна виділити слідуючи етапи його розвитку : 1870р. – робітниче селище, 1874 р. – містечко Бердичівського повіту Київської губернії, 1923 р. – районний центр Бердичівської округи. В 1938 р. його віднесено до категорії міст з міською радою Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 грудня 1938 р. «Про віднесення селища Козятин вінницької області до категорії міст». В документі зазначувалось: « Віднести селище міського типу Козятин , Козятинського району Вінницької області до категорії міст з міською радою, підпорядкованою райвиконкому в існуючих межах. Схоронити за містечком існуючу назву. Голова Президії Верховної Ради УРСР Л.Корнієц. Секретар Президії Верховної Ради О.Межжерін.» Після утворення Вінницької області Козятинський район ввійшов до її складу. В грудні 1962 р. значно розширилися повноваження Козятина, як районного центру , після того, як до складу Козятинського району було приєднано Самгородоцький (1957р.) та Комсомольський (1962р.) райони, що остаточно і закріпило територію Козятинського району в його нинішніх межах з центром в м. Козятині. В 60 –ті роки інтенсивними темпами велося будівництво адміністративних споруд в його центрі . 13 липня в 2000 р. рішенням сесії Верховної Ради України м. Козятин віднесено до категорії міст обласного значення. На підставі архівних джерел можна стверджувати, що наше місто в історичному ракурсі ще молоде і що кращі сторінки його історії ще попереду. За період війни місто зазнало значних руйнувань, як під час захоплення та окупації фашистами в липні 1941 року, так і під час звільнення в грудні 1943 року. Це пояснюється в першу чергу тим, що Козятин являв собою важливий стратегічний залізничний вузол держави. Бомбардування його кварталів і жилих будинків продовжувалося і після звільнення протягом 1944 року, особливо інтенсивним воно було взимку та на весні 1944 року. Особливо постраджали центральні вулиці та безпосередньо прилеглі до залізниці, про що засвідчують очевидці в своїх споминах та архівні документи , що зберігаються в Державному архіві Вінницької області. В першу чергу матеріали Вінницької обласної комісії рік по нанесенню війною збитках та документи по обстеженню міста, “ Об ущербе, причиненном оккупантами гражданам г. Казатин,” Документы по обследованию города” за 1944 та інші . З розповіді М.П.Підпригорщука: “ Німці в нічні години освітлювали ст. Козятин з висоти ліхтарями , а потім скидали авіабомби . Незважаючи , що наша хата знаходилась на відстані 12 км. від Козятина , в маленьке віконце, що виходило в бік Козятина , ми ясно бачили , як в небо піднялося полум”я від авіабомб, які попадали в цистерну з пальним. Такі феєрверки ми спостерігали щоденно, поки німці не окупували м. Козятин. Після таких авіаударів в повітря злітали не тільки цистерни з пальним, а й вагони, в яких були снаряди, міни, патрони, гранати, тощо. Під час звільнення міста від попадання авіабомб було повністю зруйноване приміщення міської школи , що розташовувалася в районі вул. Пролетарської за декілька десятків метрів від траси Козятин – Біла Церква, стіни й дах якої зрівнялися з землею. Тому після війни довелося будувати нову школу по вул. Матросова.” Про це засвідчує і житель міста Тимощук А.Г. Він також пам”ятає про потужний вибух, що стався на залізниці в районі Білої Казарми , коли було зірвано вагон з вибухівкою. Від цього вибуху в бувшому приміщенні церкви, що розташовувалась в районі школи № 2, повилітали вікна з рамами. Є. С. Мончинський під час звільнення міста згадує: “ Где –то в 10 – 11 часов утра, как грохнуло по двух вагонах, то по ул. Шевченко до Белой Казармы все дома рухнули за одну долю секунды. Небо в одно мгновение озарилось фиолетовыми и другими огненными цветами, рельсы падали на огороды, там образовались такие ямы, которые не могли засыпать, а на железной дороге пришлось делать обводную ветку.” ( Для Козятина в післявоєнний період взагалі було характерно велика кількість ямів , які утворилися внаслідок попадання в землю авіабомб, так званих бомб, що затормошили будівництво житла, створення нових вулиць, мікрорайонів. Це стосується і району вул. І.Франка, де проживала моя сім”я та інші. Ці бомби прийшлось засипати самотужки протягом багатьох десятиліть , вони ще й зараз зустрічаються в різних кутках міста, тим самим нагадуючи про страшні дні минулої війни) прим. автора. Зі спогадів Склярової О. В. «Мы приехали в г. Казатин после его освобождения, в 1944 году. И здесь мы увидели воочию все ужасы войны. Дело в том, что в этот период Казатин очень часто бомбили с воздуха как важный железнодорожный стратегический узел. “ ( Хоча місто Козятин звільнено 28 грудня 1943 року, але артобстріли продовжувалися до середини 1944 року, про що свідчать документи , які знаходяться в державному архіві Вінницької області . Там є і дати: 12.01.; 30.01.; 08.03.; 30.04.;29.05.; 31.05.; 06.07.Найбільше постраджали жителі вулиць Лібкнехта, Шолома Алейхема, Шевченка, Димитрова, Червоноармійська, Валдаєвська, тощо. Прим. автора) Тому першочерговим завданням після звільнення стало відбудова міста , про що йдеться в рішенні міської ради від 29.10.1944 р.» Об обеспечении восстановительных работ в городе». Важкою і напруженою була відбудова. Всі кошти, що виділялися державою і місцеві йшли в першу чергу на відновлення та нормальне функціонування залізничного транспорту та розвиток залізничних підприємств . Так уже впродовж 1945 року до ладу встало 38 об”єків Козятинського залізничного вузла. Детальну характеристику населених пунктів Вінницької області в тому числі вулиць та будівель Козятина в післявоєнний період зроблено станом на 1948 рік. Яким було наше місто в перші післявоєнні роки? А вірніше 60 років тому: “Тип зданий одноэтажный, глинобитный, белого цвета, побелка производится известью, каменных и кирпичных зданий 250, 2 –х этажных зданий 18. В Северной и Южной части города постройки сельского типа, одноэтажные, глинобитные дома. Город Казатин можно приспособить как узел обороны. В центре большинство построек (60) кирпичные, крыты железом и черепицей.. Военкомат кирпичный, 2 –х этажный, длина 40 метров, ширина стены 0,7 м. Кинотеатр кирпичный, 2 –х этажный, длина 60 метров, толщина стены 0,5 м.Трехэтажное кирпичное здание (бывший пивзавод) длина 60 метров, толщина ширина стены 0,7 м. Банк кирпичный двухэтажный длина 40 метров, толщина ширина стены 0,6 м Школа кирпичная двухэтажная длина 40 метров, толщина ширина стены 0,8 м. И ряд других(1948р.) зберігається в Державному архіві Вінницької області:” О численности населения, статистическое и економическое описание Винницкой области по состоянию на 1 января 1948 года. Город Казатин” .