В Україні 19 травня розпочався Національний тиждень безбар’єрності, який триватиме до 25 травня.
Безбар’єрність — це не лише про пандуси чи широкі двері. Це про те, щоб кожна людина — незалежно від віку, стану здоров’я чи особливостей — могла жити повноцінно.
В Україні останніми роками про це почали говорити більше. Це добре. Але важливо, щоб за словами ішли дії. Щоб не доводилося «вибивати» в сусідів дозвіл на пандус біля підʼїзду, щоб ніхто не смів говорити: «Він на протезах бігає, нащо йому пандус?», щоб не паркувалися на місцях для людей з інвалідністю, не маючи такого статусу, щоб у плануванні міських просторів думали й про тих, хто не бачить, не чує чи користується протезами рук, щоб зважали на старих і малих...
Справжні зміни починаються тоді, коли ми перестаємо ділити людей на «нормальних» і «з особливими потребами». Безбар’єрність — це про повагу.
Відзначимо, що Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору на період до 2030 року ухвалена з ініціативи першої леді Олени Зеленської. У квітні Кабінет міністрів оновив цю Національну стратегію та затвердив План заходів на 2025-2026 роки з її реалізації.
