Данильченко Микола Васильович народився 27 січня 1989 року в селі Старі Вороб’ї, Малинського району, Житомирської області. З дитинства Микола Васильович пізнав не просту дорогу життя.
Разом із сестрою зростав у стінах дитячого будинку – місці, де рано вчаться дорослішати, триматися один за одного й не чекати поблажок від долі. Там загартовувався його характер: мовчазний, витривалий, працьовитий, без нарікань і гучних слів.
Після випуску з дитбудинку Микола почав працювати – багато і наполегливо. Їздив на заробітки до Києва, брався за будь – яку справу, якої потребувало життя. Був зварювальником і плиточником, охоронцем і двірником. Про таких як Микола кажуть просто: він умів все.
Час від часу Микола приїздив на заробітки до Козятина. Тут він знаходив не лише роботу, а й тепло людської турботи. Зупинявся у своєї хрещеної мами, яка приймала його, як рідного сина.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Микола виїхав з Житомирщини та оселився в Козятині як внутрішньо переміщена особа.
29 серпня 2024 року був призваний до лав збройних сил України.
Військовий вишкіл проходив у Миколаєві та Львові.
З 4 жовтня 2024 року Данильченко Микола Васильович - солдат з позивним «Циган» , навідник 1 – го механізованого відділення 2 – го механізованого взводу 2 – ї механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А4962 в районі населеного пункту Гірник, Покровського району, Донецької області, вважався зниклим безвісти. Пізніше стало відомо, що Микола разом з побратимом, під час виконання бойового завдання, потрапили в полон та були розстріляні.
Так обірвалося життя людини, яка з дитинства звикла боротися, працювати й не здаватися. Людини, яка не мала легкого старту, але мала велику гідність.
Його шлях – це шлях тих, про кого рідко пишуть у підручниках. Скромний трудівник, надійний друг, та син України, який любив життя.
Воїна Данильченка Миколу Васильовича буде поховано на міському цвинтарі на «Алеї слави».
Пам’ять про кожного воїна Героя – це наша спільна пам’ять, наша спільна гордість. Пам’ять, яка не згасне. Вічна шана і вдячність.
У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправимої втрати разом з рідними та близькими.
Вічна пам’ять героям! Слава Україні!
