Андрій Юрійович народився 1 жовтня 1985 року в Молдові. Саме туди направили батьків працювати після інституту, хоча родом вони із Житомирщини. Вже в 90 – х повернулися в Україну та почали все з нуля. Андрій в 7 – й клас пішов вже в Козятині в 3 –ю школу. Зростав і розвивався жвавим та допитливим хлопчиком. Багато читав. Його цікавило все. Прагнув пізнати якнайбільше.
Після школи навчався і закінчив наше училище. Оскільки мав хист до будівельних справ, почав заробляти своїми вміннями. Не міг сидіти без роботи. Непосидючий, активний і працьовитий. Дуже товариський, готовий допомогти кожному хто попросить. Його очі світились добротою і щирістю. Про своє матеріальне становище він не хвилювався. Головне для нього близькі. Піклувався про сина Єгора, якого любив понад усе, племінниць, батьків. Чоловік мріяв побачити щасливе майбутнє свого сина.
18 червня 2024 року пішов до військомату і став до лав ЗСУ. Захищав Херсонщину від ворожого чобота. Коли телефонував – розпитував про всіх. А про себе говорив, що «Все добре».
Нещодавно приїздив. Радів рідному дому, тішився спілкуванням. А 19 вересня 2025 року на правому березі Дніпра в районі Нижньодніпровського національного природного парку, Херсонської області – матрос, майстер – номер обслуги 2 –го мінометного взводу мінометної батареї 1 – го батальйону берегової оборони військової частини А 7053 в наслідок удару FPV дрону Літвінчук Андрій Юрійович загинув.
Похований Герой на центральному кладовищі на Алеї Слави.
Вічна памʼять та слава нашому Захиснику! Щирі співчуття рідним та близьким!
