Сьогодні наша громада прощалася з двома загиблими Воїнами - Захисниками Кобловим Степаном Миколайовичем та Сідлецьким Юрієм Олеговичем.
Коблов Степан Миколайович народився 17 травня 1977 року в с. Пиковець. Закінчив місцеву школу. Любив спорт (особливо футбол), захоплювався технікою. З юності мав мотоцикл, ремонтував його, доглядав. Активний, чуйний, доброзичливий чоловік мав багато друзів. Створив сім’ю, ростив сина Артура, для якого батько був другом, порадником і наставником. Тепло і затишок в родині для нього було понад усе. Коли прийшла біда в Україну вирішив стати на захист від ворога. Сім разів ходив до військкомату, хоча мама і брат потребували догляду і це давало право відмовитись від служби .
20 червня 2024 року був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив навчання в Гайсині .
На службу направили в Миколаївську обл. пізніше Покровський напрямок. Солдат старший навідник гранатометного взводу третього механізованого батальйону військової частини А4962 з 26 жовтня 2024 року вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Ізмайлівка Покровського району Донецької обл. Тіло ідентифікували. Воїн прибув додому.
Сідлецький Юрій Олегович народився 1–го червня 1968 року в селі Струтинка, Липовецького району, Вінницької області. Згодом сім’я переїхала в Козятин. Навчався в 4й школі, по закінченню 8–ми класів вступив в Калинівський технікум де здобув спеціальність технік-механік. Далі строкова служба в армії. З 1971 року працював в локомотивному депо машиністом електровозів. Після народження двох синів Юрій Олегович став турботливим батьком. батьком. Уважним, терплячим, таким, що знає, коли треба порадити, а коли просто мовчки обійняти. Мріяв, щоб його діти були щасливими. «По справжньому добрий чоловік – без гучних слів і показної щедрості», саме так сказала про нього дружина. Хороший сім’янин, для якого дім був не просто стінами, а живим простором любові і тепла.
Коли розпочалась антитерористична операція на два з половиною роки став учасником АТО та учасником бойових дій. Нагороджений медаллю.
Повномасштабне вторгнення розпочалось 24 лютого, а 26 лютого Юрій Олегович уже був під Бахмутом. Він ішов в бій не зважаючи ні на страх, ні на втому, ні на біль. Бо знав за що стоїть – за своїх. Такі, як він не відступають і як наслідок – сильна контузія, реабілітація і знову фронт. Він оберігав молодших побратимів – підказував, навчав, прикривав, брав на себе самі складні та небезпечні завдання.. Його турбота була тихою, без зайвих слів, але відчутною в кожному вчинку. Такі люди тримають фронт не лише зброєю, а й серцем.
24 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А7048 в населеному пункті Бахмут, Донецької області Сідлецький Юрій Олегович загинув. Два роки і вісім місяців вважався зниклим безвісти. Та нажаль повернувся він не так, як усі сподівалися.
Воїна Коблова Степана Миколайовича похований на цвинтарі в с. Сестринівка.
Воїна Сідлецького Юрія Олеговича поховано на міському кладовищі на «Алеї Слави».
В Україні на двох Героїв стало більше, а в родинах на два люблячих серця стало менше. У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправимої втрати разом з рідними та близькими.
Вічна та світла пам’ять!
